У середині 20 століття на мешканців Польщі чекало чи не найскладніше випробування в історії країни за всі часи. Жахи Другої світової війни сколихнули буквально всю планету, однак першими всі реалії нацистської ідеології відчули мешканці польських міст, зокрема Лодзі, розповідає сайт lodz.one.
Коли окупанти захопили Лодзь, то взялися повністю перебудовувати традиційну систему життєдіяльності міста, всі його сфери. Та ще до захоплення міста його мешканці нажахано чекали, що ж буде далі, адже перші бомби на Лодзь впали ще на початку вторгнення в Польщу. Змін зазнали буквально всі галузі діяльності мешканців міста, однак чи не першими їх відчули освітні установи та самі освітяни. Справа в тому, що Гітлер був переконаний, що джерелом “живої сили” нації є освіта. Він точно знав, що саме освіта – це основний інструмент передачі та збереження культури, національної ідентичності, пам’яті.
Якою була освіта в ті роки, як німці змінили звичне життя лодзьких освітян і чому намагалися їх навчити – читайте у матеріалі нижче.
Що відбувалося в польській освіті на початку воєнного вторгнення нацистів
Зміни з приходом нацистів чекали на польських освітян вже у перші тижні окупації. Так, у листопаді 1939 року в Німеччині видали документ, який визначав, що приєднані польські землі мали стати ціллю для повного розгрому та якнайшвидшої германізації. Він передбачав також те, що всі поляки, які мають вищу та середню освіту, люди, які належать до польської інтелігенції, підлягали цілковитій ліквідації (крім корисних колаборантів, інтелектуальні здібності яких можна було використати для власних цілей). Однак Гітлер не міг зупинити повністю освітній процес у навчальних закладах. Вони продовжували працювати, а ще – підростали нові покоління поляків, які в той час навчалися. Вони тоді становили потенційну загрозу для нацистського режиму, що і Гітлер, і всі його сподвижники добре розуміли. Тоді “Вермахт” вдався до початку радикальних дій, які торкалися практично всіх навчальних закладів країни.
З початком радикальних дій польські університети та інші школи вищої освіти(в тому числі і професійні та середні) повинні були зачинитися. На щастя, освітній процес у школах продовжувався, хоч і під пильним наглядом жорстоких окупантів.
Чому ж Гітлер вирішив зачинити заклади вищої освіти? Справа в тому, що він був переконаний: заклади вищої освіти – це осередки польської шовіністичної освіти. Звісно, цьому процвітати нацисти дозволити не могли.
Та й з роботою шкіл в роки Другої світової війни все було не так просто. Фактично, окупаційна влада лише створила видимість добродушності у дозволі роботи шкіл, однак вони дозволили лише діяльність державних закладів, де діти могли отримати виключно елементарні навички та знання, зовсім поверхневі та мізерні, але які б не становили ніякої загрози. Так, в ті роки в польських школах викладали лічбу, письмо, читання. Повністю під заборону потрапляли ті предмети, які були важливими з національного погляду. А це були дуже важливі для розвитку дітей дисципліни. До таких належала історія, географія, історія літератури. Цікаво, що навіть гімнастика також потрапляла під заборону нацистського режиму.
Прихід нацистів до Лодзі. Що змінилося в місті?
Загально описана вище ситуація з освітою була практично ідентичною у всіх окупованих містах. Винятком може бути лише Краків, де освітяни хоч і зазнали утисків, переслідувань та знищення, однак не в таких великих масштабах.
Справа в тому, що Краків мав особливий статус з точки зору германізації окупованих польських територій. Він став столицею Генерал-губернаторства, яке очолив Ганс Франк. У Гітлера були свої плани на це місто. Це був свого роду резерв для подальшої германізації.
У Лодзі натомість ситуація була куди гіршою, ніж в Кракові. Спершу Лодзь належала також до територіальних меж Генерал-губернаторства, мала свою окупаційну адміністрацію та очільника, однак це тривало не більше двох тижнів. Далі, 9 листопада, місто офіційно включили до складу Третього Рейху, воно стало частиною так званого Ватерланду.
Практично одразу після цих змін нацисти вирішили “відсвяткувати” їх, зруйнувавши пам’ятник Тадеушу Костюшку. За їхнім задумом, це мало б ознаменувати знищення польськості в Лодзі – культури, мистецтва, освіти, будь-яких національних ознак та надій на майбутнє у складі Польщі.
Передусім, окупанти закрили тут вищі та середні школи, дозволивши працювати лише професійним та початковим навчальним закладам. Та навіть у тих освітніх установах, що отримали дозвіл на роботу, навчальний план був дуже обмеженим, а багатьох педагогів та викладачів катастрофічно бракувало. Хтось пішов у перші дні до війська, хтось став жертвою переслідувань нацистів, зазнав репресій, депортації та навіть фізичного знищення. Особливо це стосувалося єврейського населення.
Разом з тим, планувалося створення німецьких шкіл, однак в тих містах, в яких була певна кількість німецьких дітей. Така система була придумана задля того. щоб продемонструвати полякам, що вони не мають шансів на свою націю.
Польською мовою розмовляти було практично нереально. Лодзяни у рідному місті мали її уникати, аби буквально рятувати свої життя і не привертати увагу жорстоких наглядачів.
Репресії проти освітян
Практично від початку війни та окупації територій нацисти взялися за винищення освітян. Цвіт нації, розум польського народу нещадно винищували та переслідували у всіх куточках окупованої країни. Винятків буквально не існувало, навіть у Генерал-губернаторстві відбулася низка гучних репресій проти освітян, що вже й казати про ті міста, в яких умови були жорсткіші.
Переслідування та винищення освітянської інтелігенції відбувалося практично з перших днів і тривало безперервно. Іноді це відбувалося таємно, та часто – привселюдно, так, аби знали всі люди, що тримало їх в страху та покірності.
Найгучнішою акцією проти інтелігенції і зокрема освітян в Лодзі була Intelligenzaktion Litzmannstadt. Таку назву отримала подія, що відбулася 9 та 10 листопада, і була регіональною частиною загальної акції, яка відбувалася по всій території Польщі.
Вона була спрямована на польську інтелектуальну еліту, яка проживала в Лодзькому регіоні. В ці дні в тутешніх лісах було розстріляно близько 500 осіб. Та акція тривала і після 9 та 10 листопада. Загалом до грудня 1939 року там було вбито близько 1500 польської інтелігенції. Серед вбитих були освітяни, чиновники, громадські діячі, духовенство.
Згодом, у травні 1940 року, акція поновилася. Цього разу вона була спрямована проти ув’язненої лодзької молоді. Багатьох юних мешканців воєводства заслали у табори, хтось загинув від нестерпних умов.
Серед освітян, які загинули в ході нацистської акції, був вчитель Ян Гертнер, єврейський педагог та освітній діяч Хаїм-Лайб Познанський, шкільний інспектор Фелікс Волощук та інші.
Діяльність таємних шкіл в Лодзі та воєводстві
Попри страх репресій та розстрілів, мешканці Лодзі та воєводства не припиняли боротися. Освітяни знаходили різні шляхи боротьби з окупантами, всіляко чинили опір. Це відбувалося в тому числі і через продовження освітнього процесу. Навіть в таких нелегких умовах лодзяни продовжували навчати молодь.
Так, вже невдовзі після початку окупації регіону тут почалося так зване таємне навчання. Приховані від нацистів деякі ентузіасти, громадські діячі вели заняття, навчали дітей та молодь.
Одним з представників цього руху був Теофіл Катра. Він був одним з провідних організаторів таємних класів у Лодзі. В його підпільній школі навчалося близько 200 учнів, а педагогів було понад 30. Та про це окрема історія.