Якщо наш читач часто бував у старомодному житлі, то добре знає, як виглядає кахель. Колись кахель був дуже популярним і фактично чи не єдиним дійсно надійним матеріалом для створення плитки. Цей різновид кераміки використовувався для личкування печей, стін осель, палаців. Вважається, що він мав чудові властивості накопичення тепла, а потім його віддачі, не перегріваючи при цьому приміщення, пише сайт lodz.one.
Старий кахель був справжнім витвором мистецтва. Його використовували як елемент архітектурного декору в інтер’єрі та екстер’єрі, кахлем викладали панно, стелі палацових залів та церков тощо. Зараз можна побачити зразки старих виробів з кахлю в етнографічних музеях у різних містах.
В лодзьких музеях також можна побачити збережені старі кахлеві вироби. Чимало з них – це пам’ять про фабрику Яна Краузе в Андресполі, яка колись створювала комфорт та затишок в оселях лодзян і не тільки.
В цьому матеріалі розкажемо про колишнє виробництво, згадаємо його історію та цікаві факти.
Створення та початок діяльності фабрики кахлю
Варто почати оповідь про фабрику зі згадки про засновника. Ним був Ян Краузе – попри нехарактерне прізвище для цього регіону, його можна вважати справжнім андреспольцем. Його предки оселилися тут ще наприкінці 18 століття, тут народився і він сам, а згодом вирішив саме в рідному місті побудувати власну успішну справу.
Фабрику було створено у 1885 році. Спершу це було невелике виробництво, де працювало небагато робітників. На рік виготовлялося лише близько 200 кахельних печей. Сам власник фабрики не надто акцентував увагу на цьому виробництві, бо мав ще завод черепиці, цегельню та паровий млин.
Збільшення виробництва і часи розквіту
Лише у перші десятиліття 20 століття фабрика почала поступово збільшуватися. Якщо станом на 1905 рік тут працювало лише 24 людини, то вже через 8 років у стінах нової будівлі фабрики їх було 100. Збільшення потужностей було спричинене зростанням попиту на кахлеві печі – ширилася справа про хороших майстрів та гарну продукцію, яка вирізнялася вигадливим дизайном, стійкістю та міцністю. Тож вже у 1913 році фабрика випускала близько 3000 кахельних печей. Було створено також каталог продукції, в якому замовники могли обирати з-поміж 52 варіацій.
Перша світова війна не стала на заваді розвитку фабрики, хоч кількість замовлень в ці роки й суттєво зменшилася. Криза, страх та нерозуміння, що на них чекає далі, змусило людей відмовитися від багатьох речей. Та й виробництво не могло працювати в повну силу, оскільки існували проблеми з постачанням сировини.
Після завершення війни фабрика поступово відновлювала свої потужності. Її можливості збільшилися, тож в каталозі з’явилися нові товари, зокрема настінна та підлогова плитка.
Величезним прогресом стало створення добровільної пожежної частини в Андресполі у 1928 році. Її заснував сам Ян Краузе, який дбав і про свою справу, і про своїх працівників та мешканців рідного містечка.
Ця пожежна гвардія, що складалася з ентузіастів-добровольців, була справжнім центром громадського та культурного життя Андресполя. Турботливий пан Краузе забезпечив пожежників практично всім необхідним. У них було хороше обладнання, якісне обмундирування, кімната відпочинку та навіть музичні інструменти (так-так, музика теж була частиною діяльності гвардії – при підрозділі навіть заснували духовий оркестр згодом). Ці люди гуртували довкола себе інших, впливали на формування духовних, культурних цінностей та естетичних вподобань.
Як свідчать історичні джерела, це був справжній осередок культурного життя міста. Тут часто влаштовували вистави, організовували танцювальні вечори, вечірки та навіть вели творчий гурток. Всім цим мешканці невеликого міста завдячували саме засновнику кахельної фабрики Яну Краузе. Що вже й казати про робочі місця, що з’явилися тут завдяки йому, адже практично в кожній сім’ї була людина, яка працювала на фабриці Яна Краузе.
Напередодні Другої світової війни і після неї
Міжвоєнні часи, а саме 30-ті роки, були періодом розвитку для фабрики Яна Краузе. Відносно стабільнa економічна ситуація та затишшя на геополітичній арені дозволяли працювати, розширюватися та планувати. Так, станом на 1938 рік на виробництві працювало вже майже 200 робітників. Що стосується потужностей заводу, то вони розміщувалися на 3 гектарах землі. Це величезна територія, якою міг похвалитися далеко не кожен підприємець.
Значна кількість виробничої техніки, різноманіття продукції і великий колектив робили фабрику найбільшою на той час в Польщі. Варто згадати і про комерційні склади, які розміщувалися у різних містах. Вважалося, що це найбільша компанія на теренах країни. Про виробництво Яна Краузе писали як локальні, так і державні газети.
Як свідчать архівні джерела, станом на 1940-ві роки кількість працівників сягнула 200, а через деякий час і 400. В середньому за рік виготовлялося 3-4 мільйони одиниць черепиці. На той час це була величезна кількість, якою не могли похвалитися великі виробники-конкуренти.
Коли в країну знову прийшла війна, то завод невдовзі призупинив роботу. Детальної інформації про фабрику в ті роки практично немає, знаємо лише, що їй вдалося вціліти та зберегти технічне обладнання. Це й дозволило після завершення воєнних дій швидко відновитися, хоча у перші післявоєнні часи кількість працівників зменшилася до 100, а потужності виробництва сягали 40 тисяч одиниць плитки на місяць.
Занепад та забуття
Біда не приходить одна. Бойові дії завершилися, ситуація в країні та світі нормалізувалася, однак на фабрику чекало інше випробування – природне лихо. Сильний вітер, ураган, в 1945 році сильно пошкодили фабрику – і самі будівлі, і технічне обладнання.
Ще через кілька років, у 1949, виробництво націоналізували і включили до складу великої лодзької керамічної агломерації. Така ж доля чекала ще 16 навколишніх заводів та цегелень.
В 1952 році нова держава розформувала і колишню добровольчу групу пожежників в Андресполі, хоча у перші післявоєнні роки вона працювала та навіть мала нових членів. Приміщення, в якому колись вирувало культурне життя завдяки цьому осередку, також націоналізували.
Власники фабрики в Андресполі, сімейство Краузе, було змушене покинути рідне гніздечко. Вони не могли дивитися на те, як справа їхнього життя занепадає. Сім’я Краузе подалася до Німеччини і більше їх в Андресполі ніколи не бачили. Лише занедбана могила засновника Яна Краузе на старому євангельському кладовищі в Анджеюві нагадує про колишню велич видатного сімейства, однак до неї практично ніхто не навідується. Чим займалися нащадки відомого підприємця в Німеччині – також невідомо.
Легендарна фабрика Яна Краузе в Андресполі пропрацювала до 1990-х років. Потім через економічну кризу та неналежний технічний стан будівлі її закрили, а після ремонту та реконструкції перетворили на торговий центр. Так й завершилася історія багаторічного кахельного гіганта Польщі.
Побачити зразки плитки старого виробництва фабрики Яна Краузе можна у музеях Лодзі та Андресполя.