Перші десятиліття двадцятого століття ознаменувалися для всіх польських земель багатьма важливими реформами. Після завершення Першої світової війни на людей чекали нові випробування та пристосування до умов життя в країні, що відновила свою незалежність, пише сайт lodz.one.
Суттєво змінилася в ті роки освітня сфера, особливо шкільництво. У різних куточках країни відкривалися нові навчальні заклади, початкова шкільна освіта стала обов’язковою, тож дітлахи масово навчалися. Умови створювали й для тих, кому не поталанило захворіти. Такі були і в Школі для дітей з легеневими захворюваннями в Лагевниках.
Чому цей навчальний заклад особливий, як він розвивався та інші цікаві факти про нього – читайте у матеріалі нижче.
Все починалося з лікарні
Перед тим, як було засновано навчальний заклад для дітей з легеневими захворюваннями, у Лагевниках було створено санаторій. 1926 року Департамент громадського здоров’я в Лодзі отримав двоповерхову будівлю в Лагевниках від місцевого лісництва, яку було вирішено використовувати для медичних потреб.
Так, у будівлі заснували протитуберкульозний санаторій у зв’язку з активним зростанням кількості інфікованих серед дітей. “Житлова хвороба” (а так її називали через те, що вона була спричинена антисанітарним станом перенаселених тісних квартир) стрімко поширювалася в Лодзі через відсутність належної системи водопостачання та каналізації, недостатню обізнаність населення у простій гігієні тощо. Дітей різні типи туберкульозу вражали чи не найбільше.
У Лагевниках створили санаторій для дітей шкільного віку, хворих на різні форми захворювання. Спершу було всього 50 ліжок, однак вже через рік завдяки доктору Северину Стерлінгу – засновнику школи фізіатрії в Лодзі – поруч з санаторієм з’явився барак на 100 ліжок, який виконував функцію дитячого профілакторію.
Санаторій після війни
Під час нацистської окупації в цих будівлях діяла інфекційна лікарня для польських дітей. Вже після війни запрацювали нові санаторії та інші медичні установи для лікування та профілактики туберкульозу в Лодзі та на території воєводства, але й вони не могли покрити всі потреби, особливо серед дитячого населення. Воєнні події та період відбудови держави, звісно, теж мали свій вплив на поширення захворювання.
1966 року санаторій в Лагевниках перетворили на Лікарню легеневих захворювань й обладнали тут понад 250 ліжок для дорослих пацієнтів. При цьому кількість місць для дітей скоротили вдвічі.
Як навчалися діти, що перебували на лікуванні?
Лікування туберкульозу та інших легеневих захворювань потребувало чимало часу. Часом діти перебували у стінах медичного закладу місяцями (у перші 15 років – від кількох місяців до 2 та більше років), а обов’язковість отримання шкільної освіти ніхто при цьому не скасовував. Тому практично з перших післявоєнних днів було організовано навчання у санаторній школі, що почала офіційно працювати з 1 вересня 1946 року.
Як свідчить інформація з архівних джерел, спершу навчання відбувалося в дуже скромних умовах. Уроки відбувалися у спальнях, їдальнях та на ґанках. Засобів для навчання було дуже мало. Неабиякий героїзм довелося продемонструвати педагогам. Вони доїжджали сюди з різних куточків воєводства, інфраструктура була не налагоджена, тож доводилося жити буквально в санаторії. Після занять педагоги також здійснювали соціальний нагляд за дітьми, тож були буквально й вихователями та свого роду наставниками.
Розвиток школи
Навіть заняття у скрутних умовах приносило свою користь та гарні результати. Це впливало й на процес одужання дітей. Проте так довго продовжуватися не могло, тож Якуб Битнар, засновник та перший очільник навчального закладу, взявся за поліпшення процесу та впровадження реформ.
Завдяки цій людині школа отримала перші аудіовізуальні посібники, а також привернула увагу інших відомих діячів. На сайті школи можна знайти інформацію про те, що її свого часу навідував навіть знаменитий Юліан Тувім. Він неабияк піклувався про долю хворих дітей, тому часто бував тут. А ще – залишив у заповіті школі пишну бібліотеку своєї матері, що потужно поповнила шкільний фонд. Були й інші видатні діячі та меценати, які опікувалися навчанням дітей з легеневими захворюваннями.
Згодом уроки зі спалень та їдалень “переїхали” до окремих кімнат на другому поверсі будівлі. Лежачі діти навчалися біля ліжок, у класи приходили ті, кому це дозволяли лікарі та стан здоров’я.
Значення та роль Школи для дітей з легеневими захворюваннями в Лагевниках
Значення такого закладу в Лагевниках важко переоцінити. Вважається, що це була перша лікарняна школа в Лодзі, а ще – це було доволі новаторське рішення на той час. Тож тут часто бували гості з різних куточків громади, країни та навіть з-за кордону. Лікарі та студенти-медики зі Скандинавії, В’єтнаму та Нігерії приїжджали сюди, щоб перейняти безцінний досвід.
Що стосується дітей, які перебували на лікуванні у Лагевниках, то вони отримали можливість на повноцінне дитинство та освіту. Вони засвоювали шкільну програму, переходили у наступні класи та отримували атестати про закінчення освітнього закладу.