Друга світова війна – не лише жахи й жорстокі переслідування євреїв та поляків, це випробування на міцність, стійкість та людяність. Чимало поляків, яким судилося жити й працювати в цей час, виявили неабияку мужність та стали справжніми героями, про яких пам’ятають й досі, пише сайт lodz.one.
Окремо варто згадати освітян, які в роки окупації та переслідувань не побоялися продовжувати свою справу й створювати можливості для навчання дітей. Вони таємно працювали, організовували школи та набирали класи, підпільно вели навчання навіть під страхом ув’язнення, катувань та смерті.
Якою була таємна освіта в роки Другої світової війни в Лодзі, хто навчав дітей підпільно та інші цікаві факти з історії – читайте у матеріалі нижче.
Чому доводилося організовувати таємне навчання?
Поява такого явища як таємне навчання була зумовлена політикою німецьких нацистів. Ще до завоювання польських міст Гітлер добре розумів те, що просто поневолити людей буде недостатньо, як і тримати їх у постійному страху. Він добре розумів, що потрібно передусім знищувати ідею польськості, національність та громадянську свідомість, адже саме вони стануть каталізаторами боротьби та протистояння.
Коли ворог зайшов до Лодзі та окупував її, було практично оголошено війну польській освіті, початок боротьби з інтелектуальною елітою польського народу. Першими під ударом опинилися освітяни та науковці, а слідом за ними – навчальні заклади, починаючи від шкіл і завершуючи закладами вищої освіти.
З перших днів окупанти почали нищити освіту, закривати навчальні заклади, руйнувати шкільні приміщення та викрадати навчальні посібники. Невеликим винятком були початкові школи, які спершу працювали, хоч і за погодженням німців, але які поступово отримували все більше заборон та утисків, зокрема кількість годин та доступних до опанування дисциплін. Детальніше про освітній терор нацистів в Лодзі ми розповідали у цій статті.
Всі ці речі, а також масові переслідування педагогів та науковців, вплинули на те, що освітяни були змушені шукати інші шляхи продовження своєї діяльності. Вони, як ніхто інший, добре усвідомлювали, чому така важлива належна освіта і чому полякам, особливо дітям, не можна забувати про самоідентифікацію та національну ідею. Найкращим рішенням, хоч і не найбезпечнішим, було впровадження таємного навчання.
Таємна “Школа на Місяці”
Наприкінці 1939 року в Лодзі всі школи вже були закритими, а навчання польських дітей було під забороною. В цей час зароджувати таємну освіту починають двоє самовідданих педагогів – Антоніна Хжчонович та Януш Влодарський. Їхніми зусиллями в місті постає “Школа на Місяці”, таємне місце, де у підпільному режимі організовували заняття для дітей.
На той час пані Антоніні було всього 30 років. Молода педагогиня закінчила Державну жіночу середню школу, почала свій професійний шлях у Школі фізичних вправ, що була знаменитою своїми революційними методами навчання. Антоніна дуже любила свою справу й не сумнівалася в необхідності організації навчання дітей, навіть за таких небезпечних умов.
Для організації “Школи на Місяці” вона виділила окрему велику кімнату у батьківській квартирі. Та самій впоратися з такою складною справою було нелегко, тож на допомогу дівчині невдовзі прийшов Януш Влодарський, 20-річний художник, що мріяв про навчання в Академії красних мистецтв у Кракові.
Як відбувалося навчання у таємній школі?
“Школа на Місяці” почала працювати у грудні 1939 року. Тут викладали необхідний курс предметів початкової семикласної школи. Пані Антоніна навчала школярів польської мови, математики, географії та біології, натомість пан Януш вчив дітей малювати.
Як свідчать архівні матеріали, Антоніна використовувала сучасні за мірками тих часів методи навчання. Молода й амбітна, вона розвивала в дітей ініціативу, бажання вчитися через гру, вміння пропонувати власні теми для уроків. Лодзькі дітлахи радо відвідували уроки в школі, для них це була можливість відволіктися від жахів життя в окупації.
Заняття у школі відбувалися регулярно, графік був з 8 ранку до 16 години. Однак існувала проблема у веденні обліку – це й не дивно, адже журнал відвідування міг легко опинитися в руках нацистів, які пильно стежили за мешканцями Лодзі, часто вривалися у помешкання громадян і робили перевірки речей.
Проте винахідливі молоді педагоги знайшли інший спосіб ведення облікового журналу. Вони складали списки відвідувань у вигляді ескізів та мініпортретів.
Трагічне завершення діяльності таємної школи
На жаль, самовідданим лодзьким педагогам Антоніні Хжчонович та Янушеві Влодарському не вдалося навчати дітей до завершення окупації регіону. Їх обох чекала трагічна доля – така, яка спіткала загалом понад 8 тисяч людей, педагогів та науковців, що стали жертвами нацистського терору.
Януша Влодарського заарештували на вулиці та кинули до в’язниці. Його жорстоко допитували, й, зрештою, закатували до смерті 17 листопада 1942 року. Він прожив у муках та нелюдських умовах майже рік, залишив по собі мистецьку та літературну спадщину – малюнки, скульптури та вірші. Вже посмертно Януша Влодарського нагородили Хрестом Доблесті.
Через місяць після затримання Влодарського нацисти дісталися й до Антоніни Хжчонович. Її одразу відправили у концтабір, а згодом відправляли з одного місця катування в інше. Вона зуміла пережити всі ці випробування, й згодом у своїх спогадах написала про реалії життя в Аушвіці, Бухенвальді, Мальгофі та інших таборах смерті нацистів.
У травні 1945 року Антоніна повернулася у свою рідну Лодзь. Тут одразу повернулася до роботи, влаштувалася в торгову школу, паралельно також проходила медичні студії, що дозволили їй потім працювати з дітьми як психіатрині. Видатна педагогиня спокійно доживала своє життя в Лодзі, де й померла у 2001 році.
Про героїзм молодих педагогів у Лодзі й досі пам’ятають. У наш час можна побачити меморіальну дошку, присвячену їм, що висить біля входу до школи №114.
Інші герої підпільного навчання в Лодзі
Та не лише Антоніна Хжчонович і Януш Влодарський самовіддано робили свою справу в умовах окупації Лодзі. Таких героїв насправді було чимало, всі вони поклали свої безпеку й життя на служіння обов’язку, борючись за польську культуру та збереження національної свідомості.
Одним з таких прикладів також є Теофіл Катра. Це один з провідних організаторів таємних класів у Лодзі. В його підпільній школі навчалося близько 200 учнів у 25 класах. А навчальний процес забезпечувало 35 педагогів, серед яких були добровольці, які не належали до педагогів, однак мали професійні знання й фах, чим ділилися з дітьми.
Історії Теофіла Катри ми присвятили окремий матеріал. Його читайте за посиланням тут.
Героїчним прикладом також є дружина Теофіла Катри – Марія Катра. Вона була завідувачкою у школі чоловіка, а ще – таємно навчала дітей географії. Марія активно підтримувала Теофіла, була його правою рукою. Їх обох чекала нелегка доля.
Організовували підпільне навчання в Лодзі також Казімєж Добровольський, Чеслав Гутор, Галина Еверт-Каппесова та інші педагоги. Всі вони власним прикладом продемонстрували відданість справі, ідеї та принципам.