Фабрикант Ізраїль Познанський є важливою постаттю в історії міста Лодзь. Разом з Каролем Шайблером та Людвігом Гейером його називали «королем бавовни». У 1870-х роках підприємець єврейського походження запустив у Лодзі найбільшу та найсучаснішу фабрику у всій Центрально-Східній Європі. На рубежі XIX-XX століть на заводах Познанського трудилося близько 7 тис. людей. Доля найманих працівників фабриканта була несолодкою: робочий день тривалість у 16 годин, відсутність вихідних на свята, штрафи, відсутність піклування з боку підприємства за безпекою праці робітників. В епоху дикого капіталізму доля найманого робітника відійшла на другий план, пише lodz.one.
Життєпис та стрімкий успіх Познанського
Ізраїля Познанського називають «творцем індустріальної Лодзі», «бавовняним королем» і в той же час «експлуататором». На рубежі XIX-XX століть він був одним з найбагатших тогочасних промисловців Європи.
Майбутній мільйонер народився 1833 році у польському місті Александрув-Лодзький у багатодітній єврейській родині Кальмана та Мальки Познанських. Батько Ізраїля був дрібним купцем, тож хлопчик змалечку знав, що таке бізнес. У місто Лодзь родина Познанських переїхала, коли Ізраїлю виповнився один рік.
Варто сказати, що час для переїзду в Лодзь родина купців обрала вдалий. Кількатисячне місто лише починало перетворюватися на великий промисловий мегаполіс. Батько Познанського успішно торгував у Лодзі текстилем, бавовною та льоном. Справи купця пішли вгору і згодом він відкрив власну крамницю та побудував кам’яний будинок.
Ізраїль Познанський натомість отримав гарну освіту. У підлітковому віці він вільно володів польською, російською, німецькою та ідиш. Паралельно допомагав батькові вести бізнес.
У 1851 році 18-річний Ізраїль одружується з Леонією Герц – донькою єврейського фінансиста з Варшави. В якості приданого Леонія мала магазин тканин у Варшаві, а ще безліч корисних зв’язків у варшавських фінансово-бізнесових колах.
Управління сімейними справами молодий підприємець перейняв у 50-х роках XIX століття. Окрім продовження справи батька, він заснував торговий дім і мануфактуру, де розпочав виробництво тканин. З року в рік підприємець нарощував виробництво. Бізнесмен мріяв побудувати великий промислово-житловий комплекс, де поряд з фабриками були б і будинки для працівників. До своєї мети він дійшов у 70-х роках позаминулого століття. На вулиці Огродовій він побудував 30-гектарну «бавовняну імперію», закупив 200 механічних ткацьких верстатів – це був величезний технологічний прорив.
Поряд з чотирьохповерховою фабрикою, фарбувальним цехом та друкарнею тканин з’явилися ливарний цех, електростанція, чавунний завод, цегельна, пожежна станція та будинки для робітників.
Як працювалося найманим робітникам на фабриці Познанського
Чи досягнув би Ізраїль Познанський неймовірного успіху, якби не наймані працівники? Адже саме вони день за днем, не шкодуючи своїх сил, працювали за гуркотом прядильних машин, приносячи тим самим прибуток Познанському.
Потрібно зазначити, що розквіт фабричної імперії Познанського припав на другу половину XIX століття – епоху дикого капіталізму. Тоді важливим був лише бізнес та прибуток підприємця, а от доля найманого працівника відходила на другий план.
Так було, зокрема, і на фабриці Ізраїля Познанського. Про його експлуататорську поведінку по відношенню до найманих працівників ходять ледве не легенди.
Зокрема, відомим фактом є те, що робітникам Познанського доводилося працювати по 16 годин на добу. Познанський не визнавав вихідних на церковні свята. Тому, коли на свято Богородиці працівники почали страйкувати – їх жорстоко побили. Ходили чутки, буцімто, Познанський особисто вдарив одного з працівників.
На підприємствах Познанського також активно застосовувалися штрафи. Хто ухилявся від роботи, то мав сплатити 3 крб. штрафу.
Окрім цього фабрикант любив підкручувати годинник, аби наймані працівники працювали довше. А тогочасна зміна на фабриці тривала, до слова, з 5 ранку до 9 вечора.
Інші ж джерела говорять, що розповіді про нещадність Познанського дещо перебільшені. Деякі дослідники зазначають, що Познанський виплачував працівникам компенсацію за нещасні випадки на виробництві, а якщо хтось із робітників гинув на фабриці, його родина отримувала щедру компенсацію.
І все ж, попри різні історичні свідчення, можемо сміливо говорити, що будні робітників фабричної імперії Ізраїля Познанського були несолодкими. На фабриці неодноразово ставалися конфлікти між робітниками та впливовим фабрикантом, працівники зазнавали експлуатації, працювали понаднормово та переважно в шкідливих для здоров’я умовах.
