Відколи місто Лодзь почало активно розбудовуватися і процвітати, і зажило слави як перспективна локація для створення бізнесу, сюди почали приїжджати чимало підприємливих людей з різних куточків Польщі та навіть з-за кордону, пише сайт lodz.one.
Серед численних лодзьких промисловців, гігантів виробництва, які розбудовували місто та створювали величезну кількість робочих місць, брали участь у різноманітних сферах життя Лодзі, особливе місце належить Людвікові Грохману. Ця людина стала не просто ще одним промисловцем в історії міста, а й відомим банкіром, активним громадським діячем – противником Січневого повстання та творцем першої пожежної бригади в історії Лодзі.
Яким було життя Людвіка Грохмана, який внесок він зробив у розвиток Лодзі та інші цікаві факти про відомого промисловця – читайте у матеріалі нижче.
Переїзд родини Грохманів до Лодзі, або з чого все починалося
Розповідь про Людвіка Грохмана доречно розпочати з історії його батька, який сам був уродженцем Саксонії та переїхав до Польщі тільки у двадцятих роках дев’ятнадцятого століття. Трауготт Грохман був фабрикантом та промисловцем, який шукав для себе хорошу локацію, аби розвинути свою справу, тож вибрав спершу Варшаву. У польській столиці фабрикант взявся за виробництво шкіряних виробів.
Однак Варшава не подобалася Грохману, тож через кілька років він переїхав до містечка Згежа, поблизу Лодзі, де заснував фабрику бавовняних виробів. Ще через кілька років він разом з братом утримував також полотняну та бавовнопрядильну фабрики.
1841-го року він подався до Лодзі, де орендував земельну ділянку і запустив механічну прядильну фабрику, побудував завод та будинок.
Людвік Грохман – продовжувач батьківської справи
Коли Людвік подорослішав, батько почав його залучати до свого бізнесу, плануючи згодом передати свої виробництва синові. Після смерті батька у 1874-му році Людвік і зовсім перейняв на себе всі батьківські справи та обов’язки, а також оселився у його розкішній віллі, виконаній у стилі італійського Відродження і розташованій в межах його величезного фабричного комплексу.
Людвік Грохман все життя був поруч зі своїм підприємливим батьком і добре розумів те, як потрібно вести справи та керувати бізнесом. Він прагнув підкреслити важливість справи свого батька і перейменував виробництво на “Ludwik Grohman” – відтоді це була компанія з прізвищем видатного підприємця, яка мала стати частиною історії міста.
Будучи, як і його батько, людиною підприємливою і завбачливою, Людвік Грохман одружився з Пауліною Аделіною – дочкою впливового купця Кароля Тренклера, чим значно зміцнив своє матеріальне становище. Тим часом, фабрика процвітала і збільшувала свої потужності з кожним наступним роком, коли її очолював Людвік Грохман.
Разом з виробництвом, процвітали і прибутки фабриканта. У 1880-х роках він звів для себе розкішну віллу на вулиці Тильній. Ця пам’ятка архітектури тих часів стоїть і до наших днів – місцеві її знають як віллу Людвіка Грохмана.
Фабрикант-інноватор, або чим місто Лодзь завдячує Людвікові Грохману
Як ми вже згадали вище, Людвік Грохман був людиною різнобічною. Він докладав чимало зусиль не тільки для розвитку свого виробництва, а й для розвитку Лодзі.
Спостерігаючи за активною діяльністю Грохмана та його громадською позицією, управління містом запросили його на посаду міського радника. Розуміючи важливість посади і відповідальність, покладену на нього, Людвік Грохман погодився, і впродовж восьми років працював у міській раді.
Паралельно з роботою на чиновницькій посаді, Людвік Грохман не забував і про свою фабрику – головну справу свого життя. Піклуючись про безпеку виробництва та своїх робітників, він заснував першу фабричну пожежну бригаду. Після цього він доклав чимало зусиль для створення Лодзької добровільної пожежної дружини, яка відповідала за пожежну безпеку всього міста. Йому настільки успішно вдавалося поєднувати усі свої справи і керувати, що з 1876-го року його призначили президентом пожежної дружини. Цю посаду підприємець обіймав впродовж довгих одинадцяти років.
Подальші роки життя Людвіка Грохмана
У Людвіка Грохмана була стійка громадянська та політична позиція, хоч її і сприймали доволі неоднозначно. Зокрема, він був одним з противників Січневого повстання. З історії навіть відомо про те, що Людвік Грохман був автором листа подяки, спрямованим до царського військового начальника Лодзького повіту за придушення повстання.
Ім’я фабриканта пов’язують також з діяльністю банківських установ. Зокрема, він був одним із засновників банку “Handlowy”, ініціатором створення якого виступив його колега – фабрикант Кароль Шайблер, ще один творець промислового міста Лодзь.
Разом з тим, Людвік Грохман став один із співзасновників Міського кредитного товариства в Лодзі – муніципальної іпотечної кредитної установи, яка об’єднувала підприємців міста. Метою створення установи було надання позик на інвестиційні цілі. Товариство було засновано за прикладом земельних кредитних товариств. Установа пропрацювала доволі тривалий час – до початку Другої світової війни. І тут Людвік Грохман обіймав керівну посаду – через деякий час після заснування його зробили президентом.
Фабрика після смерті Людвіка Грохмана
Паралельно з діяльністю у фінансових установах, Людвік Грохман заснував в Лодзі християнське благодійне товариство, брав участь у спорудженні одного із найбільш знакових храмів міста – собору святого Олександра Невського. За це фабрикант отримав кілька знакових нагород.
Однак чоловік був уже немолодим – 1889-го року він помер.
Після його смерті фабрика перейшла у спадок до його сина – Генрика Грохмана. Генрик багато управлінських рис успадкував від свого батька, тож одразу взявся до справи – вже у 1890-му році він розширив справу Людвіка Грохмана та свого діда, започаткувавши нову ткацьку фабрику. Це було виробництво з величезними вхідними воротами, які у наш час відомі як “бочки Грохмана” (тобто, величезні котушки ниток – як один із символів індустріального міста Лодзь).
Генрик став частиною потужної династії Грохманів і нічим не поступався своїм знаменитим предкам. На першому поверсі його ткацької фабрики діяло понад 500 верстатів, які приводили в дію за допомогою парової машини.
Ще одне виробництво Грохмана – бавовнопрядильна фабрика. Вона прославилася тим, що виробляла найтоншу у Лодзі бавовняну пряжу, яка була призначена для мережива, вишивання та трикотажу. На фабриці працювало близько 600 працівників, його доходи та потужності лише збільшувалися.
Все змінилося з часів Першої світової війни, яка дала негативний відбиток на роботі фабрики Грохмана. Виробництво суттєво погіршилося – головним чином, через вимушене злиття фабрики з заводом Кароля Шайблера. Було створено об’єднані промислові заводи, які спільно продовжували працювати, попри нелегке економічне становище країни, спричинене війною.
Генрик Грохман був гідним послідовником справи свого діда та батька. Він був талановитим фабрикантом – його навіть обирали президентом ради директорів компанії. Як і батько, був залучений у багатьох громадських проєктах, за що отримав кілька престижних нагород.
