Якщо у сучасності гаряча вода, душ та тепла ванна – це далеко не розкіш, а повсякденність та необхідні речі кожного дня, то ще у двадцятому столітті такі побутові речі вважалися справжніми “привілеями”, які були далеко не у кожній оселі. Наші пращури вмивалися, нагріювачи воду у казанах та відвідуючи публічні лазні та єврейські мікви, розповідає сайт lodz.one.
Якими були перші лазні у Лодзі, чим вони особливі та як наші пращури відвідували водні процедури у минулому – читайте у матеріалі нижче.
Без гарячої води: купіль на початку двадцятого століття
Зародилися лазні ще у прадавні часи – у літописах можна знайти чимало інформації про те, як давні слов’яни використовували лазні різних видів для того, щоб здійснювати низку важливих ритуалів. Так, лазня була необхідною для купелі новонародженого немовляти, а також у ній неодмінно купали людину, яка померла, аби вона чистою відправилася у потойбічний світ. Також лазні нерідко ставали місцями для проведення старовинних язичницьких ритуалів, в яких часто використовувалась вода.
Якщо повернутися до більш наближених часів до сучасності, то у двадцятому столітті у Лодзі ще не було добре розвинутого водопроводу. Тим не менше, гаряча вода була потрібною людям у повсякденному житті. Отримати її можна було іншим способом – заплатити гроші та набрати зі спеціальної бочки. Справа ця була нелегка і займала дещо більше часу, однак для тогочасних мешканців Лодзі це була буденність та необхідність практично кожного дня.
У ті часи щоденне використання гарячої води серед мешканців Лодзі було практично неможливим. Здебільшого, якщо родина купувала бочку гарячої води, то в цій воді милися всі члени сім’ї. За звичаєм, першим купався у воді з такої бочки голова сім’ї, а після батька в ній милася і вся інша сім’я.
Лазні у Лодзі до війни
На початку двадцятого століття існував ще один спосіб помитися в гарячій воді – відвідування лазень. На той час у Лодзі працювало кілька громадських купалень, левова частка яких збереглася і в післявоєнні роки.
Відвідати такі лазні у той час можна було, заплативши невеликі гроші, або ж через ваучери. Тогочасні мешканці Лодзі широко користувалися цією можливістю за практичної відсутності вибору. Крім того, лазні мали чимало корисних властивостей, допомагали розслабитися та поліпшити самопочуття. Такі лазні діяли, наприклад, на вулицях Водній та Шкільній.
Якщо говорити про лазню на вулиці Водній, то вона була однією з найперших у довоєнні роки. Звели її у двадцятих роках зусиллями архітектора Віслава Лісовського. Архітектор спеціалізувався на плануванні такого типу громадських будівель, відомо з архівних даних про те, що його зусиллями у Лодзі було зведено кілька десятків споруд такого типу.
Проблема з доступом до гарячої води, про яку ми згадували вище, часто спричиняла поширення гігієнічних захворювань. У зв’язку з тим у лазні на вулиці Водній навіть облаштували душову кімнату для дітей, які хворіли на коросту.
Де вмивалися представники єврейської громади в Лодзі?
Євреї мали свої ритуали, пов’язані з купальнями. Вони будували для своїх потреб мікви – наприклад, такою у Лодзі була міква на вулиці Гданській – давня ритуальна єврейська купальня, яка тривалий час була однією з найкращих у місті.
Цю мікву було зведено на початку двадцятих років двадцятого століття з ініціативи хасидів з Кальварії. Ця купальня у Лодзі відрізнялася від інших дуже високими стандартами гігієни та обслуговування. Басейни купальні були викладені плиткою, а належала міква ортодоксальним євреям Агудат. У наші дні колишня будівля мікви використовується Лодзьким університетом.
