Їх називають текстильними або бавовняними королями Лодзі XIX століття. Мультимільйонери позаминулого століття, які побудували цілі бізнес-імперії. На їх фабриках та заводах трудились тисячі лодзян. Хтось з них прославився не лише підприємницьким хистом, а й меценатством, а хтось був справжнім експлуататором, пише lodz.one. Мова йде про трійку найбагатших людей польського міста Лодзь у XIX столітті – Людвіга Гейера, Ізраїля Познанського та Кароля Шейблера.
Людвіг Гейер – від шаленого багатства до банкрутства
Людвіг Гейер народився 6 січня 1805 року в Королівстві Пруссія. Ще змалечку Гейер знав, що таке фабрики та виробництво, адже його батько Адам Гейер був власником невеликої бавовняної фабрики. Людвіг навчався в Берлінській академії, а після навчання пішов працювати на фабрику батька. Справи родини не йшли надто добре, тому у 1828 році сім’я Гейерів приймає рішення переїхати в польське місто Лодзь.
У 20-х роках XIX в Лодзі починає розвиватись промисловість. За замислом влади Королівства Польського місто повинне перетворитися на центр текстильної промисловості.
Одразу після переїзду в Лодзь Людвіг Гейер підписує контракт з Мазовецькою воєводською комісією. Згідно контракту вихідцю з родини фабрикантів надається майданчик для будівництва, допомога в будівництві майбутньої фабрики, а також ліцензія на імпорт пряжі зі зменшеним митом. Натомість підприємець взяв на себе зобов’язання якомога швидше запустити фабрику по виробництву бавовни з майстернями та ткацькими станками.
Гейер дотримався свого слова і досить швидко запустив фабрику з 12 ткацькими станками на головній вулиці міста Пьотрковській. У 1833 році Гейер розширив свою фабрику – відтепер на ній працювало 33 ткацьких станки. В цьому ж році підприємець придбав нову нерухомість на той же вулиці Пьотрковській, де побудував для себе садибу в стилі класицизму.
Справи бізнесмена йшли добре, тому у 1837 році він відкриває нову прядильну фабрику на вулиці Пьотрковській. Вона стає відомою за назвою «Біла фабрика», адже будівля виконана в світлих тонах, в стилі класицизму.
У кінці 1838 році Гейер впроваджує по-справжньому інноваційне рішення – підприємець встановлює на фабриці паровий двигун силою 60 кінських сил. Це дало старт впровадженню не лише в Лодзі, а у всьому Королівству Польському механізації праці на текстильних підприємствах.
На початку 50-х років позаминулого століття «Біла фабрика» Гейера представляла собою цілий комплекс цехів з виробництва бавовни. Тут була і прядильня, і ткацька фабрика, і типографія, і фарбувальний цех, а також оздоблювальна майстерня.
Самого ж Гейера почали називати «батьком Лодзі», «перкалевим королем», «грифом з Пьотрковськой».
Однак уже в 1854 році бізнес лодзького магната спіткала криза. Підприємство Гейера було обтяжене боргами, через те, що з 1837 року він постійно брав кредити в Польському банку на будівництво і укомплектування заводу. До того ж у Гейера з’явився конкурент – Кароль Шейблер, який запустив свою потужну текстильну фабрику. Гейер почав продавати свою нерухомість, аби покрити борги. Ситуацію ускладнив ще й бавовняний голод в Європі, який виник через Громадянську війну в США.
Постійні судові тяганини вимучили бізнесмена. У 1863 році він закриває прядильну фабрику, а згодом і решту її цехів. Втративши колишню славу і багатство Гейер зайнявся садівництвом. Помер у жовтні 1869 році.
Кароль Шейблер – фабрикант, який підняв престиж Лодзі в Європі
Кароль Шейблер походить з родини німецьких текстильників. Він народився 1 вересня 1820 року в місті Моншау, яке входило до тодішнього Королівства Пруссія. Навчався спочатку в школах Моншау і Крефельде, а практичні знання отримав на прядильній фабриці свого дядька. Також встиг попрацювати в компанії відомого машинобудівельника Джона Кокерілля.
У 1848 році Шейблер переїздить до міста Озоркув, яке знаходиться в Лодзькому воєводстві. В цьому місті проживав його дядько, який керував текстильною фабрикою. Після смерті свого родича Шейблер стає комерційним директором фабрики. У 1852 році Шейблер разом з Юліусом Шварцом купують земельну ділянку в Лодзі та будують на ній машинобудівний завод. Через два роки Кароль Шейблер стає єдиним власником підприємства, після того, як Шварц продав йому свою частку.
У 1855 році Шейблер відкриває прядильну фабрику з паровим двигуном. Справи бізнесмена значно пішли вгору після того, як в США розпочалась Громадянська війна. Оскільки США перестали експортувати бавовну в Європу, тому Шейблер продавав свою продукцію втричі дорожче, ніж зазвичай.
Станом на 1870 рік на фабриці Шейблера працювали майже 2 тис. осіб, за обсягами виробництва бавовни його завод був третім за величиною в Польщі. Шейблера почали називати «королем бавовняної і лляної імперії Лодзі».
Прядильна фабрика Шейблера продовжує процвітати та приносити йому прибутки. У 1870-х роках лодзький багатій побудував ціле «королівство» в селі Ксєнжи Млин. Тут підприємець запустив новий завод, побудував будинки для родин працівників, а також школу, лікарню, пожежну та магазин. Бізнесмен також жертвував кошти на будівництво лютеранської та католицької церков.
Помер Кароль Шейблер 13 квітня 1881 року в місті Лодзь. Багатія поховали на Лодзькому протестантському кладовищі.
Ізраїль Познанський – експлуататор та меценат водночас
Говорячи про найзаможніших людей Лодзі в XIX столітті, неможливо оминути увагою видатного лодзького підприємця єврейського походження Ізраїля Познанського. Разом з вищезгаданими Людвігом Гейером та Каролем Шейблером він входив в трійку найбагатших фабрикантів Лодзі XIX століття.
У 1844 році родина Познанського переїздить з містечка Александрув-Лудзки до міста Лодзь. На той час маленькому Ізраїлю виповнився один рік. В Лодзі батько Ізраїля отримав право торгувати бавовняними тканинами та льоном. Згодом батько майбутнього магната збудував багатоквартирний дім, де відкрив магазин текстилю та кіоск з продажу спецій.
В Лодзі Ізраїль Познанський навчався в прогімназії та активно займався самоосвітою. Юнак ніколи не демонстрував, що є вихідцем із заможної родини.
Наприкінці 1852 року Познанський перейняв від батька управління сімейним бізнесом. Молодий чоловік одразу взявся розширяти родинний бізнес. На початку 70-х років підприємець почав скуповувати земельні ділянки на тодішній вулиці Огродовій. У 1872 році Познанський збудував тут свій перший завод – механізовану фабрику оснащену 200 ткацькими станками.
Впродовж наступних 20 років підприємство Познанського розширялось та виготовляло дедалі більше текстильної продукції. У 1875 році відбулося відкриття оздоблювального цеху, у 1877 році – будівництво великої будівлі прядильної фабрики, 1878 рік – будівництво механізованих майстерень, 1890-1895 роки – будівництво цехів по плетінню, 1893 рік – запуск цеху з виплавки чавуну. Навколо підприємств Познанського будувались лікарні, будинки для робочих та склади.
За своє життя Ізраїль Познанський зажив слави експлуататора. Відомо, що на його заводі робітники працювали по 16 годин на добу, часто працювали в святкові дні. Робітників штрафували, били та могли звільнити без жодного пояснення. На його заводі часто траплялись нещасні випадки, які призводили до каліцтва та смертей працівників. А забастовка працівників, яка почалась в 1883 році, не дала ніяких результатів, адже була швидко придушена поліцією.
Цікаво, що маючи славу експлуататора, Познанський під кінець свого життя активно зайнявся благодійністю. Можливо, мультимільйонер відчував докори сумління або ж просто хотів такими вчинками потрапити в історію. Підприємець жертвував кошти на будівництво шкіл, дитячих будинків, лікарень для малозаможних, а також на будівництво храмів.
Помер Познанський 28 квітня 1900 року. Був похований на єврейському кладовищі в Лодзі.
Палаци, фабрики, заводи – спадок текстильних королів
Гейер, Шейблер та Познанський зайняли видатне місце в історії Лодзі та польської промисловості. Завдяки їм відбулась механізація виробництва, постійно створювались нові робочі місця, пришвидшувалась індустріалізація. Їх фабрики-гіганти неабияк посприяли тому, аби Лодзь в XIX стала прогресивним містом.
«Текстильні королі» Лодзі залишили після себе спадщину у вигляді фабрик, заводів та власних палаців.
Наприклад, на місці колишніх фабрик Ізраїля Познанського, після ревіталізації в 1990-х-на поч. 2000-х років з’явився торгово-розважальний центр «Мануфактура». Цей великий громадський простір поєднує в собі торговельний центр, декілька музеїв, безліч крамниць, кінотеатр, готель, алею фонтанів та багато чого іншого.
На окрему увагу заслуговує Ксєнжи Млин – промисловий комплекс Кароля Шейблера. Навколо великої прядильної фабрики розташовані будинки, в яких живуть люди. На території міського ансамблю Ксєнжи Млин багато антикварних магазинів та затишних кав’ярень.
В свою чергу «Біла фабрика» Людвіга Гейера є однією з головних архітектурних пам’яток Лодзі. З 1960 року в приміщенні фабрики працює унікальний Музей ткацтва Лодзі. Тут можна побачити, як виглядало ткацьке виробництво та прядильне обладнання позаминулого століття.
Важливе архітектурне значення мають і палаци фабрикантів. Зокрема, палац Ізраїля Познанського називають лодзьким Лувром. У XX столітті в приміщенні палацу відкрився Музей історії міста Лодзь.
Йдуть роки, а палаци, садиби, фабрики та заводи трьох головних багатіїв Лодзі XIX весь час нагадують про своїх власників – про тих, хто творив історію цього польського міста.
