З плином часу та розвитком технологій чимало професій залишилися в минулому. Місто Лодзь не стоїть на місці, постійно розвивається, розбудовується та реалізує все нові проєкти. Для сучасників це може видатися новиною, однак колись дуже потрібною та шанованою в Лодзі була професія водовоза, розповідає сайт lodz.one.
Водовозів було чимало, і без цих людей життя в Лодзі буквально було б неможливим. Чому це було так, що робили водовози та інші цікаві факти про цю професію – читайте у матеріалі нижче.
Як жила Лодзь без водопостачання та належної каналізації?
Перед тим, як розповісти про професію водовоза, повернімося дещо назад. З історії знаємо, що станом на 1920-ті роки Лодзь була одним з найбільших міст у Європі, в якому ще не діяла система каналізації та водопостачання. При цьому Лодзь була потужним індустріальним містом, яке критично потребувало цих речей.
До того ж, це було неабиякою проблемою для екології міста і для розповсюдження небезпечних епідемій. Відходи мешканці Лодзі виливали прямо у ринви чи міські водойми. Коли були сильні повені, ця вода з відходами виливалася на вулиці Лодзі, поширюючи захворювання і погіршуючи екологічну ситуацію в місті. Часто ця вода ще потрапляла до колодязів з питною водою, забруднюючи її і роблячи непридатною для споживання.
Міська рада бачила цю всю ситуацію і добре розуміла, яку загрозу це може становити. Так, у 1924-му році лодзькі чиновники відправили звернення депутатам та урядовцям країни у столиці, аби ті виділили кошти на будівництво каналізації в Лодзі. Серед причин у документі було зазначено те, що колодязі з питною водою розташовані неподалік від вигрібних ям.
Варто зауважити також, що у багатьох дворах будинків не було навіть колодязів. Траплялося так, що колодязі пересихали або місцева влада закривала їх через зараження води небезпечними бактеріями чи вірусами.
А як же жили містяни, коли не було постійного доступу до чистої води?
Ті, хто забезпечували Лодзь водою кожного дня
Коли існувала проблема з належним забезпеченням міста водою, на допомогу приходили саме водовози. Ними ставали переважно ті, кому поталанило мати колодязь у себе в дворі. Необмежений доступ до чистої води і загострена потреба у ній в місті зумовлювали те, що її розвезення ставало доволі прибутковою справою.
Особливо прибутковою ця справа була у зимовий період, коли проблема з нестачею води була куди гострішою, ніж в літній час. Проте насправді це було не так легко – справа в тому, що власникам колодязів потрібно було постійно пильнувати їх, аби ніхто не крав воду. Крадіжки води в ті часи були доволі частими.
Як ми вже згадали вище, найгострішою проблема з водою була взимку. Вода в резервуарах на горищах будинків замерзала. У цю пору року мешканці Лодзі були змушені годинами на холоді стояти в чергах до громадських колодязів, яких було небагато, аби набрати в оселю води. Тоді доводилося звертатися до водовозів.
Як можна зрозуміти з міських архівів, це було доволі недешевою послугою, особливо взимку. Дозволити собі купувати воду з привезених баків могла далеко не кожна сім’я, тому це робили раз на декілька днів чи обходилися тим, що вдавалося отримати з громадських колодязів. Тож середньостатистична сім’я в Лодзі тих часів дозволити собі послуги водовозів не могла.
Коли професія водовоза відійшла в минуле?
Коли до міста приїхав у міжвоєнні роки інженер Стефан Скживан і взявся за реалізацією проєкту міського водогону та каналізації, поступово професія водовоза почала відходити в минуле. Хоча, ніде правди таїти, це було не раптово, і ще у післявоєнні роки водовозів часто можна було побачити на вулицях Лодзі.
Хоча роботи з облаштування водогону та каналізації стартували досить активно під керівництвом геніального інженера, та вода у кранах містян з’явилася не так швидко. Будинки підключали до водопостачання, але поступово, тому у дворах, де цього дива цивілізації ще не було, часто з’являлися звичні старі водовози.
У роки Другої світової війни та у перший час після неї послуги водовозів були затребуваними. У ті роки проблем у Лодзі вистачало, окупаційна влада не надто дбала про добробут її мешканців, тому у людей часто виникав дефіцит як з їжею, так і з питною водою. Водовози брали в ті часи меншу оплату або не брали її взагалі, однак продовжували працювати, щоб забезпечувати співгромадян під час спільного горя водою.
З часом ситуація з водою в місті поліпшувалася. Розширювалася мережа водопостачання, з’являлися нові джерела, і, зрештою, проблема з катастрофічною нестачею води відійшла у минуле. Разом з нею відійшла у минуле і професія водовоза.
Ось такою була професія водовоза в Лодзі. Та, варто зазначити, стали частиною історії і інші професії, пов’язані з водою в Лодзі. Так, це були продавці окропу, торговці газованою водою та чаєм. Навіть існували перевізники, що доставляли лід, який використовувався для зберігання продуктів (холодильників колись же також не було, тож продукти харчування зберігалися у спеціальних контейнерах, куди постійно потрібно було засипати лід).