Професія пожежника сягає історією ще часів Середньовіччя, хоча в минулому люди цього ремесла виглядали зовсім не так, як зараз. Та й обладнання в них було іншим, що вже й казати про професійні навички та регламент їхньої роботи. У Лодзі першими пожежниками були звичайні люди, які рятували своє майно та життя власними зусиллями та підручними засобами, розповідає сайт lodz.one.
Гаки, сокири, відра, плахти – таким було перше пожежне обладнання. Згодом воно дещо розширилося, коли це ремесло в місті набуло професійних обрисів. Тоді на захисті будівель та життів постали працівники тутешніх фабрик та заводів.
Якими були перші пожежники, як вони працювали та інші цікаві факти про цю нелегку та відповідальну службу – читайте у матеріалі нижче.
Індустріальна Лодзь мала потребу у пожежниках
Коли місто почало активно розвиватися та розбудовуватися, з’явилися перші фабрики і заводи, значно зросла пожежна небезпека. Лодзь піддавалася все більшій кількості пожеж, що виникали абсолютно з різних причин, починаючи від банальної необережності і завершуючи свідомим порушенням правил безпеки вдома чи на робочому місці.
Самовільні методи боротьби з пожежами були дуже малоефективними. Вони не могли зарадити великим займанням, ба більше, ті, хто намагався погасити вогонь, часто ставали його жертвами. Все це було спричинене і малою обізнаністю людей про правила поводження з пожежами, і відсутністю належної амуніції та технічного обладнання.
Місту потрібно було діяти ефективніше. Так почали з’являтися перші загони самооборони проти пожеж, які складалися з працівників фабрик та заводів, та й зосереджували свою протипожежну діяльність саме тут. Переважно це було ініціативою самих власників підприємств, які піклувалися про збереження своєї справи, обладнання та робітників.
Перші бригади протипожежної служби в Лодзі
Першопрохідцем серед підприємців, які запроваджували протипожежні бригади на своїх заводах, став Людвік Громан у 1873 році. Через рік його приклад перейняв Людвік Гейєр на своїх підприємствах, зокрема на знаменитій “Білій” фабриці.
Згодом такі бригади почали з’являтися і на інших місцевих заводах. Хоча вони були нечисленними, та доволі ефективними, на відміну від попередніх “стихійних” борців з вогнем. Таке явище з часом поширилося і в інших куточках воєводства, зокрема в Андресполі, де діяла кахлева фабрика Яна Краузе, про яку ми розповідали в цьому матеріалі.
Повернімося до самої Лодзі. Тут небайдужі підприємці активізувалися та об’єдналися довкола спільної ідеї захисту своїх заводів. А ще – їм справді небайдужим було життя в місті, вони дбали про лікарні, школи, були ефективними і впливовими меценатами. Зрештою, саме їхніми зусиллями у Лодзі з’явився організаційний комітет, який заохочував молодь до участі у формуванні Добровільної пожежної дружини. Місто було поділене на окремі частини – три пожежні райони, за кожним з яких наглядали самостійні підрозділи. Командувачем всього цього дійства був Людвік Громан. Відбувалися спільні навчання підрозділів, проходили збори, зібрання. Протипожежна служба в місті набувала дедалі професійніших обрисів.
Перша професійна пожежна частина в Лодзі
Добровільна пожежна дружина сформувалася досить швидко – всі розуміли потребу в її необхідності. Працювали вони з ентузіазмом і дуже жваво, однак з часом і цього виявилося недостатньо для забезпечення збереження міста від вогню. Справа в тому, що Лодзь не стояла на місці, розбудовувалась та активно розвивалася, тож підприємств ставало все більше. Разом з тим, зростала і потреба у протипожежному захисті.
Зусиллями фабрикантів, чиновників та активістів добровільної служби у 1880 році в Лодзі відбулася глобальна модернізація системи сигналізації. До появи телефонної мережі для оповіщень використовувалися парові сирени, а потім труби. Та навіть цього все ще було недостатньо.
Так, у травні 1895 року у Лодзі офіційно почала працювати перша професійна пожежна частина. Вогнеборці були навчені, мали спеціальне обладнання та оперативно реагували на повідомлення про пожежі. Утримували їх більшою мірою також меценати-фабриканти.
Пожежна служба на початку 20 століття
Періодом великих змін та розвитку стали перші роки 20 століття. Станом на 1901 рік в 4 міських та 2 фабричних відділах працювало майже 580 пожежників. Вони були укомплектовані пожежними автомобілями, водними вагонами з необхідними інструментами та драбинами. Як свідчать міські архіви, регулярно відбувалися інтенсивні тренування та навчання, а ще – місто на чолі з фабрикантами постійно поліпшувало умови проживання працівників служби, оновлювало їхнє технічне обладнання.
Все це створювало умови для поліпшення протипожежної оборони Лодзі. Напередодні Першої світової війни в Лодзі вже діяло 9 міських відділень служби. Активний розвиток перервали воєнні дії. Багатьох вогнеборців мобілізували, чимало пішло добровільними бійцями на фронт. Нових пожежників в той час не приймали. Разом з тим, у протипожежної служби відібрали коней та рухомий склад. Місто знову опинилося в умовах серйозної пожежної небезпеки.
Після завершення війни все поступово почало налагоджуватися. З’явилися “діти” прогресу – парові та моторно-бензинові пожежні машини.
У 1928 році спостерігався активний розквіт пожежної служби в Лодзі. Її гарантувало аж 842 вогнеборців – професійних та добровільних. Чудовим було технічне забезпечення, а регулярні змагання та демонстраційні тренування показували, що служба була чи не найкращою на теренах всієї Польщі.
Пожежна служба в Лодзі і Друга світова війна
Історія рухається по колу – знову прийшла війна у період розквіту організації, яка зруйнувала всі плани та структуру праці пожежної охорони в місті. Вже у вересні 1939 року військове керівництво країни вирішило евакуювати професійні та добровільні пожежні бригади, що мали належне обладнання, з окупованих населених пунктів, та перевезти до центральної та східної частин країни.
Так, лодзькі вогнеборці вже 1 вересня 1939 року виїхали на допомогу Варшаві, що була у вогні, а 6 вересня прибули та допомагали гасити пожежі разом з вогнеборцями з інших регіонів країни.
А що ж Лодзь? Тут, в окупованому місті, поляки не могли нести службу у протипожежній дружині, натомість там служили німці – так їм було вигідніше. Натомість польських вогнеборців відправляли охороняти заводи чи посилювати протиповітряні системи. Добровільні бригади вогнеборців німці, зрозуміло, теж ліквідували.
Коли все добігало кінця і нацисти покидали Польщу, поступово відновлювали свою роботу протипожежні дружини. Відновила свою роботу і лодзька служба, яка отримала по війні нову назву – Пожежна служба міста Лодзь. Проте були нові виклики – нестача обладнання, кваліфікованих рук. Через те довелося заснувати в місті базовий навчальний центр і активно готувати нових фахівців. Так поступово все й налагоджувалося та відновлювалося.
Сучасні лодзькі вогнеборці – нащадки колишніх ентузіастів – віддано й чесно несуть свою службу, оберігаючи місто від численних небезпек.